Сполучені Штати планували близько 750 винищувачів F-22 Raptor, а серійно отримали 187 бойових машин. Лінія зупинилась на межі 2011–2012 років, і відтоді жоден новий Raptor не зійшов з конвеєра. Тим часом парк F-35 Lightning II у 2026 році вже перевищив 1350 поставлених літаків і мільйон льотних годин. Саме ця асиметрія пояснює, чому запит F-22 vs F-35 так часто звучить як дуель, хоча це порівняння двох різних професій.
Обидва літаки — винищувачі п’ятого покоління зі зниженою радіолокаційною помітністю, обидва з’явилися з програм кінця холодної війни. Але один замислювався як ключ до неба проти радянських Су-27 і МіГ-29, а другий — як спільна машина для ВПС, флоту, морської піхоти й союзників. Якщо ви порівнюєте їх як «кращий і гірший винищувач», ви ставите питання, на яке конструктори не відповідали.
Нижче ми розберемо, для кого взагалі стоїть цей вибір, за якими критеріями його варто робити і в яких сценаріях яка машина виконує свою роботу. Критеріїв шість: роль у бою, маневреність і швидкість, датчики й мережа, ціна та кількість, експорт і коаліції, готовність парку до польоту.
Як виникла потреба в двох різних машинах одночасно?
На початку 1980-х ВПС США шукали заміну F-15 Eagle. Програма Advanced Tactical Fighter мала дати літак, який перехоплює супротивника на надзвуку без форсажу, маневрує краще за тодішні радянські машини й лишається майже невидимим для радарів. Це була відповідь на конкретну загрозу великої повітряної війни в Європі. Паралельно флот, морська піхота й союзники потребували зовсім іншого: заміни F-16, F/A-18 і «Harrier» — тобто літака, який б’є по землі, сідає на короткі смуги й палубу й літає разом із партнерами.
Після 1991 року логіка розійшлася ще різкіше. Загрозу масованого радянського винищувального парку зняли з порядку денного, а війни наступного десятиліття вимагали ударів по наземних цілях, розвідки й роботи в коаліції. Бюджет стиснувся. Універсальний «один літак на всі випадки» виглядав привабливо на папері, але не закривав найскладніше завдання — захоплення неба проти рівного супротивника. Тому ATF не скасували, а поряд із ним у 1993–1995 роках зібрали Joint Strike Fighter: три варіанти однієї платформи для різних баз.
Що змінилось після розпаду СРСР
До цього рішення парк будували під одну велику війну з одним головним суперником. Після нього планувальники мали одночасно утримувати вузький, дорогий інструмент повітряної переваги й масову машину для щоденної роботи. Це не дубль однієї ідеї, а розподіл праці: хтось відкриває небо, хтось ним користується. Саме тому порівняння F-22 і F-35 постає щоразу, коли в новинах з’являється новий контракт, нова база чи нова криза.
Що робить F-22 найближчим до ідеалу перехоплювача?
F-22 заточений під одне: забрати в супротивника право літати. Два двигуни з відхиленням вектора тяги, надзвук без форсажу, висока стеля й форма планера, розрахована на повітряний бій, дають йому те, чого багатоцільова машина свідомо не бере на себе. Він несе ракети «повітря–повітря» у внутрішніх відсіках, щоб не ламати малопомітність, і веде бій так, щоб супротивник пізно зрозумів, звідки прийшов удар.
Перший політ серійної концепції відбувся 1997 року, початкова бойова готовність — у грудні 2005-го. На той момент це була вершина п’ятого покоління саме як мисливця за іншими літаками. Обмеження з’явилися не в аеродинаміці, а в політиці й арифметиці: поправка 1998 року заборонила експорт, а після 2009 року закупівлю обрізали. У підсумку США отримали унікальний, але невідтворюваний парк: втрачену машину вже не замінити новою з того самого конвеєра.
Завдання, які F-35 виконує гірше або повільніше, тут очевидні. Швидке очищення повітряного простору від сучасних винищувачів, супровід ударної групи в зоні, де працюють чужі радари й ракети великої дальності, перехоплення на великій висоті — це профіль Raptor. Він не замінює бомбардувальник і не є штабною машиною коаліції. Він має зробити так, щоб інші взагалі могли працювати.
Навіщо F-35 потрібен, якщо F-22 такий потужний?
F-35 будували не як «дешевший F-22», а як іншу ланку. Програма Joint Strike Fighter мала дати одну родину літаків для звичайної смуги, короткого зльоту з вертикальною посадкою і авіаносця. Звідси три варіанти: A, B і C. Машина б’є по землі, веде розвідку, ставить перешкоди, зводить дані з радара, камер і каналів зв’язку в одну картину для пілота й для сусідніх сил.
Перший політ відбувся 2006 року. Морська піхота оголосила початкову готовність F-35B 2015-го, ВПС — F-35A 2 серпня 2016-го. Станом на 2026 рік у програмі близько 20 країн. Для союзника це не абстракція: спільні запчастини, спільне навчання, спільна мова датчиків. F-22 цього кола не має і мати не може — закон і закритий конвеєр це виключили.
У чому Lightning II переважає попри слабшу маневреність? Він дешевший у закупівлі й утримуванні, його більше, він літає з більшої кількості баз і передає цілевказання тим, хто поруч. Годинна вартість польоту приблизно вдвічі нижча, ніж у Raptor. Для тривалої кампанії це важливіше за зайві частки Маха. До рішення «зробити ставку на мережу, а не лише на дуель» парк союзників складався з різнорідних машин четвертого покоління, які погано бачили одне одного в бою. Після нього з’явився спільний вузол даних, який можна ставити на берег, палубу й коротку смугу.
Важливо. Питання «хто переможе в дуелі F-22 проти F-35» майже завжди хибне. Ці машини рідко мають літати одна проти одної. Коректніше запитати, хто відкриває небо і хто з нього б’є, розвідує й координує.
Чим відрізняються їхні тактичні можливості в реальному бою?
У повітрі Raptor швидший і спритніший: надзвук без форсажу й керована тяга дають запас енергії, якого в однодвигунного F-35 немає. Lightning II тримає близько 1,6 Маха і бере своє датчиками: круговий огляд, злиття даних, шолом замість класичного індикатора на лобовому склі, канали як усередині групи, так і з іншими родами військ. Один літак б’є першим у повітряному бою. Другий частіше бачить поле бою ширше й роздає цілі.
Поширена помилка виглядає просто: у заголовку ставлять «хто сильніший», далі зводять усе до максимальної швидкості й «собачої бійки». Закінчується це хибним висновком, ніби одна машина скасовує іншу. Правильніше тримати два питання окремо. Якщо треба зірвати виліт чужих винищувачів і втримати коридор — ставка на F-22. Якщо треба кілька тижнів бити по наземних цілях, підсвічувати ППО й працювати з кораблями та союзниками — ставка на F-35.
Озброєння теж розведене за ролями. У Raptor внутрішні відсіки насамперед під ракети «повітря–повітря». У Lightning II ширший набір ударних боєприпасів, а зовнішні точки підвіски можна використати, коли малопомітність уже не головна. У сучасному конфлікті вони часто йдуть зв’язкою: менший загін F-22 знімає повітряну загрозу, більший загін F-35 працює по землі й тримає картину бою.
| Критерій | F-22 Raptor | F-35 Lightning II |
|---|---|---|
| Головна роль | Повітряна перевага | Удар, розвідка, координація |
| Перший політ / бойова готовність | 1997 / грудень 2005 | 2006 / 2015–2016 |
| Парк на 2026 рік | 195 збудовано, лінію закрито | Понад 1350 поставлено, виробництво триває |
| Орієнтовна ціна машини | Близько 143 млн доларів (flyaway) | F-35A — 92 млн доларів у лотах 18–19 |
| Експорт | Заборонений законом США | Близько 20 країн-учасниць |
| Базування | Лише наземний варіант | Смуга, вертикальна посадка, авіаносець |
Джерела: ВПС США, F-35 Joint Program Office, Air & Space Forces Magazine, 2010–2026.
Чому вони постійно конкурують, хоч служать в одній армії?
Конфлікт ролей у повітрі невеликий. Конфлікт бюджету — постійний. Кожен долар на модернізацію малого парку F-22 не йде в закупівлю F-35, і навпаки. Після зупинки конвеєра Raptor став політичним символом: унікальний, дорогий у льотній годині, з нижчою готовністю до вильоту, ніж у масовішої машини. F-35 критикують за складність програми, затримки блоків ПЗ і зростання ціни, але його можна замовляти щороку й ділити рахунок із союзниками.
Хто виграє в конкретних сценаріях
Якщо планувальник готує кампанію проти супротивника з сучасними винищувачами й розвиненою ППО, першим ешелоном логічно ставити F-22: менше машин, вища ціна години, але саме вони мають зняти повітряну загрозу. Якщо завдання — десятирічне оновлення ВПС середньої країни НАТО, відповідь однозначна на користь F-35: його продають, обслуговують і вбудовують у спільні навчання. Якщо потрібен літак з авіаносця чи з короткої ділянки — знову F-35, бо Raptor туди фізично не призначений.
Вони співіснують не через нічию, а через розведення функцій. F-22 лишається американською «спеціальною зброєю» повітряної переваги до приходу наступного покоління, яке в штабах називають NGAD і орієнтовно чекають не раніше середини 2030-х. F-35 уже є масовим стандартом коаліції. Сучасні конфлікти змістили вагу саме сюди: рідше потрібна дуель двох елітних машин, частіше — стійкий потік ударів, розвідки й даних. Через це F-35 здається «важливішим» у новинах. Це не скасовує F-22. Це показує, який тип війни зараз фінансують частіше.
Практичний розрахунок виглядає так. Десять F-35A за цінами лотів 2026 року — близько 920 мільйонів доларів лише за машини. Десять F-22 за офіційною flyaway-оцінкою ВПС — близько 1,43 мільярда, і нових уже не купити. Різницю союзник може вкласти в тренажери, ракети й кілька років польотів. Для Вашингтона формула інша: зберегти вузький парк перехоплювачів до 2030-х і водночас нарощувати F-35, щоб не залишитися без масового стелс-літака на щодень.
До чого тут сьогодні. 18 вересня 2026 року Німеччина офіційно прийняла перший F-35A, а перші фінські машини сіли в Рованіємі. Це не дуель із Raptor, а розширення спільного парку, у якому США лишають собі унікальний перехоплювач, а союзники отримують машину, яку можна купити, навчити й поставити в одну мережу. Порівняння F-22 і F-35 знову спливе в заголовках — уже як пояснення, чому одні літаки лишаються тільки американськими, а інші роз’їжджаються базами від Арктики до Європи.
