Ім’я Андрій Доманський у стрічці новин легко сплутати. Під ним фігурують і колишній телеведучий з Одеси, і польський міністр фінансів Анджей Доманський, і київський адвокат Андрій Олегович Доманський. Саме останній з 2022 року постійно з’являється в матеріалах про державну зраду, воєнні злочини, антикорупційні справи і межі адвокатської незалежності. Він не депутат і не міністр, але його робота прямо входить у політичний процес.
Після повномасштабного вторгнення змінилася не лише кількість таких справ, а й їхня природа. Суди дедалі частіше розглядають обвинувачених заочно, держава призначає захисників через систему безоплатної правничої допомоги, а суспільство очікує швидкого вироку. У грудні 2025 року Доманський оскаржив у Вищому антикорупційному суді заочний арешт бізнесмена Тимура Міндіча, підозрюваного в корупції в енергетиці. Це не вибір клієнта з вулиці: захисника залучила держава.
Старі уявлення «адвокат сам обирає, кого захищати, отже поділяє його погляди» тут уже не працюють. Нижче розбираємо, ким насправді є Андрій Доманський у політичному полі, як він туди потрапив і де проходить межа між правом на захист і політичною симпатією.
Хто він у сучасній українській політиці
Андрій Олегович Доманський народився 16 лютого 1979 року в Києві. За освітою юрист: 2001 року з відзнакою закінчив юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. З 30 травня 2002 року має свідоцтво про право на адвокатську діяльність. Від 2020 року очолює адвокатське об’єднання «АМАТ».
У політичному ландшафті він займає вузьке, але помітне місце: захищає людей, яких держава вважає ворогами, колаборантами або корупціонерами, і водночас захищав учасників Революції Гідності та діячів українських націоналістичних організацій. Народні депутати залучали його до роботи над законопроєктами, він виступав експертом програм Ради Європи в Україні. Це не партійна кар’єра і не виборча посада. Це вплив через суди, процедури і публічний спір про те, чи залишається Україна правовою державою під час війни.
Типова помилка розуміння така: якщо прізвище лунає поруч із Медведчуком або російським командиром, людина «з того боку». Насправді роль тут процесуальна. Адвокат не голосує в парламенті, не формує уряд і не визначає зовнішню політику. Він перевіряє, чи витримає обвинувачення в суді, і цим впливає на якість вироків, які Україна потім показує партнерам і міжнародним інстанціям.
Яким шляхом він здобув політичний вплив
Шлях починався не з ефіру і не з партійного списку. У 1998 році Доманський працював юристом в адвокатській колегії «Світло Істини», далі — юрисконсультом на підприємствах. Після отримання свідоцтва вів індивідуальну практику. У серпні 2014 року створив адвокатське бюро, у травні 2019-го став старшим партнером об’єднання «АМАТ», наступного року — його головою.
Перший вихід у велику політику стався ще 1999 року: він представляв у Верховному Суді інтереси кандидата в президенти Олександра Мороза у спорі про підписні листи. Далі йшли справи, які вже неможливо було відділити від публічної повістки: погром російських банків і Микола Коханівський, участь у Революції Гідності та блокада Криму (Станіслав Краснов), напад на Мустафу Найєма, захист журналістів.
Політична справа і звичайний кримінальний процес
Політичною справою в цьому контексті називають процес, де обвинувачення стосується державної зради, колаборації, пропаганди або корупції на рівні влади, а вирок має наслідки для рейтингу інституцій. Звичайний кримінальний процес може бути гучним, але не змінює баланс між гілками влади. Справа Кирила Вишинського, головного редактора «РИА Новости Украина», якого обвинуватили в державній зраді й пізніше обміняли, належить до першого типу. Саме вона 2019 року привела до обшуків у Доманського і підозри в окремому провадженні 2013 року про приватизацію комунального приміщення.
З вересня 2015 року він вів на радіо «Голос Столиці» програму «По Закону Обязаны». Паралельно входив до органів адвокатського самоврядування Київської області, був заступником голови кваліфікаційної палати КДКА. Вплив накопичувався не через голоси виборців, а через репутацію людини, яку кличуть туди, де іншим адвокатам незручно братися за справу.
Які позиції й рішення сформували його образ
Публічна формула Доманського проста і саме вона робить його впізнаваним: Україна — правова держава, тож якісна правнича допомога належить кожному, незалежно від особи. Це не партійна програма. Це посилання на статтю 59 Конституції України: кожен має право на професійну правничу допомогу, у визначених законом випадках — безоплатно, і кожен вільний у виборі захисника.
На цій підставі він погодився захищати інтереси Йосипа Сталіна в символічній справі про депортацію кримських татар, яку 2017 року відкрила прокуратура. Пізніше представляв Віктора Медведчука, митрополита Павла (Пашу Мерседеса) у справі про заперечення збройної агресії РФ, колишнього керівника СБУ в Харківській області Романа Дудіна. Після 2022 року портфель розширився до російських військових і посадовців, яких Україна судить, часто заочно, за порушення законів і звичаїв війни.
За оцінками, які адвокат давав у 2025 році, лише за 2023 і 2024 роки він узяв приблизно по п’ятдесят справ, пов’язаних із порушеннями правил війни. Більшість клієнтів до суду не з’являються. Окремо стоїть державний захист Міндіча 2025 року: тут уже не «сам обрав клієнта», а система безоплатної допомоги призначила адвоката людині, яка перебуває в розшуку.
Типова помилка — вважати цей список доказом політичної програми. Той самий адвокат захищав Богдана Тицького і Миколу Коханівського, яких у Росії називають терористами. Образ формує не ідеологія однієї сторони, а готовність стояти в процесі, який іншим здається токсичним.
Як його діяльність впливає на політику і суспільство
Прямого важеля на голосування у Верховній Раді в Доманського немає. Вплив іде іншим шляхом. По-перше, якість захисту в справах про державну зраду і воєнні злочини визначає, чи вирок встоїть у апеляції й чи його визнають за кордоном. Слабкий захист дає швидкий, але крихкий результат. По-друге, конфлікт навколо його імені підтримує суспільну дискусію: чи можна одночасно воювати і дотримуватися стандартів справедливого суду.
По-третє, справи на кшталт Міндіча втягують адвоката в антикорупційний контур, де стикаються Офіс президента, НАБУ, САП і Вищий антикорупційний суд. Оскарження заочного арешту — не політична заява, але воно стає частиною інформаційної війни навколо енергетики й «великого будівництва» зв’язків бізнесу з владою.
Є й зворотний ефект. Коли захисника ототожнюють із клієнтом, падає довіра до адвокатури як інституції. Частина суспільства бачить у такому захисті моральну зраду. Інша частина — тест на те, чи стаття 59 Конституції діє під час воєнного стану. Обидві позиції реальні, і саме ця розвилка, а не біографія однієї людини, тримає прізвище в новинах.
Чому Доманського критикують
Головне звинувачення звучить так: захист російських військових і проросійських політиків під час війни допомагає ворогу й розмиває межу між правом і колаборацією. Критики додають список імен — Вишинський, Медведчук, Паша Мерседес, російські командири — і роблять висновок про політичну позицію, а не про професію.
Найсильніше заперечення проти самої логіки «право на захист важливіше за огиду до клієнта» таке: у війні нейтральність адвоката — фікція, бо кожен процесуальний крок витрачає час суду, увагу держави і може ускладнити покарання. Відповідь тут не моральна, а фактична. Конституція не виводить іноземців і військових противника за дужки статті 59. Більшість таких процесів іде заочно, тож «затягування» обмежене відсутністю підсудного. За публічними оцінками самого захисника, станом на 2025 рік він не виграв жодної справи російського військового. Вирок усе одно ухвалюють; питання лише в тому, чи він зібраний так, щоб його не розвалили пізніше.
Окремий шар критики — тиск на самого адвоката. У січні 2019 року, коли він захищав Вишинського, Генпрокуратура провела обшуки вдома й в офісі. У квітні того ж року вручили підозру в справі 2013 року. У травні суд обрав заставу, у лютому 2020-го обвинувальний акт пішов до суду. Міжнародна комісія юристів тоді публічно застерегла українську владу: не можна ототожнювати адвоката з клієнтом і перетворювати кримінальне провадження на інструмент тиску. Це не виправдувальний вирок. Це фіксація ризику, який в Україні добре знайомий і захисникам Майдану, і захисникам підозрюваних у державній зраді.
Важливо. Андрій Доманський і телеведучий Андрій Юрійович Доманський — різні люди. Ведучий народився 1974 року в Одесі, після 2022-го виїхав з України; у грудні 2022-го він отримав російський паспорт 17 грудня 2022 року Польський міністр фінансів пишеться Анджей Доманський. Плутанина імен у пошуку не змінює фактів жодної з біографій.
Часті запитання
Хто такий Андрій Доманський і яку роль він відіграє сьогодні
Це київський адвокат, голова об’єднання «АМАТ», громадсько-політичний діяч без виборчого мандата. Сьогодні його роль — захист у справах, які держава веде проти підозрюваних у зраді, колаборації, воєнних злочинах і топкорупції, зокрема за призначенням системи безоплатної правничої допомоги.
Які рішення й позиції зробили його впізнаваним
Послідовна ставка на право кожного на захисника. Найбільш відомі епізоди — справа Вишинського, участь у процесах Медведчука і митрополита Павла, символічний захист інтересів Сталіна в справі про депортацію кримських татар, десятки заочних справ російських військових і апеляція щодо Міндіча в грудні 2025 року.
Чому його критикують
Через ототожнення з клієнтами і відчуття, що під час війни такий захист недоречний. Окремо згадують обшуки і підозру 2019–2020 років, які сам адвокат і частина міжнародної юридичної спільноти розцінювали як тиск через професійну діяльність.
Як він здобув вплив
Через двадцять років адвокатської практики, гучні політичні процеси від кінця 1990-х, органи адвокатського самоврядування і готовність брати справи, від яких відмовляються інші. Це вплив інституційний, не електоральний.
Нерозв’язаним лишається питання, де саме суспільство ставить межу: чи право на захист діє для всіх обвинувачених, включно з ворогом і фігурантом антикорупційної справи, чи війна цю норму звужує на практиці, навіть якщо Конституція цього не записує. Критерій тут не симпатія до прізвища. Критерій — чи готовий вирок, ухвалений без реального змагального захисту, встояти в апеляції й у міжнародному праві, на яке Україна сама посилається.
До чого тут сьогодні. Поки суди розглядають заочні справи про воєнні злочини і велику корупцію, прізвище захисника знову виринатиме в стрічці. Це не обов’язково сигнал про нову політичну силу. Частіше це нагадування, що правила процесу нікуди не зникли — і що саме навколо них, а не навколо біографії однієї людини, зараз точиться суперечка про те, якою державою Україна хоче вийти з війни.
